Ужгородська синагога — синагога общини іудеїв-ортодоксів, яка була відкрита в 1910 році. Авторами проекту були австро-угорські архітектори Людвіг Фостер (Ludwig Forster) і Фрідес Фесл (Frigyes Feszl), які побудували будівлю в пишному романтичному стилі, об'єднуючому візантійські і арабо-мавританські елементи.

Після закінчення Великої вітчизняної війни в приміщенні синагоги розмістилася ужгородська філармонія (сьогодні — Закарпатська обласна філармонія) і народний хор. Іудеїстична символіка була видалена. Будівля колишньої синагоги з її прекрасною акустикою служить як головний концертний зал Ужгороду.

Закарпатський обласний художній музей імені Йосипа Бокшая є одним із осередків культури та мистецтва нашого краю. Він пройшов непростий шлях свого становлення і розвитку довжиною більше, ніж півстоліть. Все розпочалось у червні 1945 році, коли під експозицію колишньої Земської картинної галереї були передані декілька приміщень в Ужгородському замку. Вони відкрились для шанувальників образотворчого мистецтва у листопаді 1948 року. Йшли роки, музейна експозиція поповнювалася експонатами з приватних колекцій, а також з музеїв Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Харкова, Одеси, Львова. Фондам були потрібні нові площі. І навесні 1979 році наш музей переїздить у історичний центр Ужгороду, в прекрасну будову колишнього жупанату, пам’ятку архітектури 1809 року, взірця класичного мистецтва, де і знаходиться по сьогоднішній день. За вагомі досягнення у популяризації образотворчого мистецтва краю у 1990 році музею присвоюється ім’я корифея закарпатської школи живопису - народного художника СРСР, члена-кореспондента Академії мистецтв СРСР Йосипа Йосиповича Бокшая.

На сьогоднішній день фонди музею налічують більше 5 тисяч експонатів. Тут зібрані твори живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва.

Сподіваємось, що відвідини музею будуть цікавими, пізнавальними, та корисними. А ми, працівники музею, завжди будемо раді бачити всіх шанувальників мистецтва в наших залах.

Невицький замок — вперше згадується на початку ХІVст., як опорна база місцевої феодальної фронди проти королівської влади Карла Роберта Анжу. У XIV ст. замок переходить до володінь роду графів Другетів, які будують на місці дерев'яного замку кам'яний. У 1644р. під час релігійних воєн трансільванський князь Дьордь ІІ Ракоці зруйнував замок.

Історія Невицького замку починається десь у XII столітті. Його будівництв було пов'язане з активною проруською політикою угорських королів, зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід до Галича та Києва. Тоді замок був земляним городищем невеликих розмірів, укріплення якого складалися з валів, ровів.

В березні 1241 року монголо-татари ввірвалися в Угорщину через Верецький перевал, зруйнували укріплення в Невицькому. В другій половині XIII століття його знову відновили. В 1279 році угорський король Ласло IV (1274 — 1290) передав усі володіння комітату Унг і його управління трансільванському воєводі Фінті з роду Обо. Після його смерті, господарем Ужанщини і Невицького замку став його брат Омодей, який володів замком до 1311 р. В Угорському королівстві почалась епоха міжусобиць, боротьби магнатів за королівський престол. Омодей і його сини брали в ній активну участь. Невицьку фортецю, що була місцем перебування жупана та його помічників, укріплюють. Саме на межі XIII — XIV століть на місці круглої башти будується новий чотирикутний лонжон, а біля нього колодязь для збору дощової води глибиною 4,5 м.

На Ужанщині був спокій, поки жив старий Омодей — вірний прихильник Карла Роберта з династії Анжу, котрий у впертій боротьбі завоював угорський королівський престол (1301—1343). Але, коли в 1311 році посталі кошицькі селяни вбили Омодея, Карл Роберт вирішив зламати владу роду Обо в Північно-Східній Угорщині. Проте замок у Невицькому й надалі залишився в руках Омодеїв. У 1317 році Ласло, син Омодея, знову повстав проти королівської влади, але зазнав поразки. Невицький замок штурмом взяли королівські війська.

Нова епоха в історії замку розпочинається в 1328 році, коли Карл Роберт передає його спочатку в тимчасове, а з 1333-го в постійне володіння князів Другетів. Дарчу грамоту Другетам у 1343 році підтверджує новий угорський король Людовік Великий. Із того часу і аж до моменту загибелі фортеці в середині XVII століття саме вони володіли замком.

До середини XV століття Невицький замок тільки номінально вважався центром домінії — володінь Другетів на Ужанщині. Тут вони тримали лише власного каштеляна. Ситуація змінилася, коли в 1440 році в Угорщині розпочалася громадянська війна, і Другети знов стали помітними фігурами в політичному житті країни. Постійні військові сутички, поширення вогнепальної зброї змушують князів частково перебудувати і значно укріпити Невицький, єдиний на Ужанщині, замок.

Перебудова була викликана суворою необхідністю, адже археологи знаходять в об'єктах середини XV століття величезні кам'яні гарматні ядра діаметром до 25 см. Поширення вогнепальної зброї вимагало додаткового зміцнення замкових стін, в першу чергу зі східної, найбільш доступної сторони, та побудови додаткової лінії укріплень. Для меншої вразливості від вогнепальної зброї зовнішня кам'яна стінка була зроблена нижчою. Додаткові ускладнення для наступаючого ворога створювала висунута на південь триповерхова вежа, що була з'єднана з центральним замковим двориком двоповерховою критою галереєю довжиною 35 м. Бійниці південної башти та галереї контролювали дерев'яний міст, який був перекинутий через рів перед другою захисною лінією і вів у другий замковий дворик.

— Археолого-архітектурні дослідження вказують, — говорить провідний вчений Інституту карпатознавства Ужгородського національного університету, професор, доктор історичних наук Едуард Балагурі, — що десь на зламі XV — XVI столітть замок набуває сучасного вигляду. Дослідженнями вдалося також установити, що зі східної сторони існувала і третя захисна лінія, яка складалася з валів та дерев'яно-глиняних конструкцій. Вали замикали трапецієвидний простір із двома напівкруглими бастіонами. Залишки цих валів добре простежуються і тепер. Між другою та третьою захисними лініями існував невеличкий посад (0,7 га), де проживало і працювало ремісниче населення, яке обслуговувало володарів замку (гончари, ковалі тощо). В разі штурму замку населення ховалося за надійними замковими мурами. Звичайні підрахунки вказують, що кількість замкових захисників разом із населенням палісаду могла сягати понад півтисячі осіб... Але замок не був непохитною цитаделлю і часто переходив із рук в руки, особливо в кінці XVI — на початку XVII століття, коли між Другетами почалися родинні чвари. Відомо, що у 80- х роках XVI століття королівські війська, вибивши із замку Гашпара Другета, допомогли заволодіти ним Дьордю II Другету.